Ріжучий інструмент токарного верстата

Ефективність, якою відрізняється робота на токарному верстаті, визначається низкою параметрів: глибиною та швидкістю різання, величиною поздовжньої подачі. Щоб обробка деталі була високоякісною, необхідно організувати такі умови:

високу швидкість обертання заготівлі, що фіксується у патроні або планшайбі;
стійкість інструменту та достатній ступінь його впливу на деталь;
максимально можливий шар металу, що забирається за прохід інструменту;
високу стійкість всіх вузлів верстата та підтримка їх у робочому стані.
Швидкість різання вибирається на основі характеристик матеріалу, з якого зроблена заготовка, типу та якості різця, що застосовується. Відповідно до вибраної швидкості різання вибирається частота обертання шпинделя верстата, оснащеного токарним патроном або планшайбою.

За допомогою різних типів різців можна виконувати чернові або чистові види токарних робіт, а на вибір інструмента основний вплив має характер обробки. Змінюючи геометричні параметри різальної частини інструменту, можна регулювати величину шару металу, що знімається. Виділяють праві різці, які в процесі обробки деталі пересуваються від задньої бабки до передньої, і ліві, що рухаються відповідно у зворотному напрямку.
За формою та розташуванням леза різці класифікуються наступним чином:

інструменти з відтягнутою робочою частиною, ширина якої менша за ширину їх кріпильної частини;
прямі;
відігнуті.
Розрізняються різці та за метою застосування:

підрізні (обробка поверхонь, перпендикулярних до осі обертання);
прохідні (точіння плоских торцевих поверхонь);
канавальні (формування канавок);
фасонні (отримання деталі з певним профілем);
розточувальні (розточування отворів у заготівлі);
різьбові (нарізання різьблення будь-яких видів);
відрізні (відрізання деталі заданої довжини).
Якість, точність та продуктивність обробки, що виконується на токарному верстаті, залежать не тільки від правильного вибору інструменту, а й від його геометричних параметрів. Саме тому на уроках у спеціальних навчальних закладах, де навчаються майбутні фахівці токарної справи, дуже багато уваги приділяється саме питанням геометрії різального інструменту.
Основними геометричними параметрами будь-якого різця є кути між його ріжучими кромками та напрямком, в якому здійснюється подача. Такі кути різального інструмента називають кутами у плані. Серед них розрізняють:

головний кут – φ, що вимірюється між головною ріжучою кромкою інструменту та напрямом подачі;
допоміжний – φ1, розташований, відповідно, між допоміжною кромкою та напрямом подачі;
кут при вершині різця – ε.
Кут при вершині залежить від того, як заточений інструмент, а допоміжні кути можна регулювати ще й його установкою. При збільшенні головного кута зменшується кут при вершині, при цьому зменшується частина ріжучої кромки, що бере участь в обробці, відповідно, стійкість інструменту теж стає менше. Чим менше значення цього кута, тим більша частина ріжучої кромки бере участь як у обробці, так і у відводі тепла від зони різання. Такі різці є стійкішими.

Практика показує, що для токарної обробки не надто жорстких заготовок невеликого діаметра оптимальним є головний кут, величина якого знаходиться в інтервалі 60-90 градусів. Якщо обробляти необхідно заготівлю великого діаметра, то головний кут необхідно вибирати в інтервалі 30-45 градусів. Від величини допоміжного кута залежить міцність вершини різця, тому його роблять великим (зазвичай, він вибирається з інтервалу 10–30 градусів).
Особлива увага під час уроків у токарному справі приділяється й тому, як правильно вибирати тип різця залежно від виду обробки. Так, існують певні правила, якими обробку поверхонь того чи іншого типу виконують за допомогою різця певної категорії.

Звичайні прямі та відігнуті різці необхідні обробки зовнішніх поверхонь деталі.
Завзятий прохідний інструмент знадобиться для торцевої та циліндричної поверхонь.
Відрізний різець вибирають для проточування канавок та обрізки заготовки.
Розтічні різці застосовуються для обробки отворів, просвердлених раніше.
Окрему категорію токарного інструменту складають різці, за допомогою яких можна обробляти фасонні поверхні з довжиною лінії, що утворює, до 40 мм. Такі різці поділяються на кілька основних типів:

за конструктивними особливостями: стрижневі, круглі та призматичні;
за напрямом, в якому здійснюється обробка виробу: радіальні та тангенційні.

Comments are closed.